Выберите дату
04 июня 2009
Увеличить шрифт Уменьшить шрифт На печать

На пошану журналістиці

У переддень професійного свята завжди хочеться озирнутися в минуле. Втім, офіційна ретроспекція аж надто коротка — лише один рік, що минув від свята попереднього. Підсумки того року зазвичай підбиваються на урочистих зборах, де харківські журналісти отримують нагороди, відповідні їхній гідності, та вислуховують хвалу на свою честь. По тому — святкування на власний розсуд.

Інтенсивні курси журналістики при Фонді національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича цього року спромоглися внести певну розмаїтість в офіціоз. Передусім — це вже другий випуск курсантів, котрі саме в День журналіста отримають сертифікати, які будуть свідчити про їхню професійну спромогу до праці в засобах масової інформації. Це — найголовніше, адже їх готували протягом року винятково практикуючі журналісти, котрі мають щонайменше двадцятирічний досвід роботи. А відтак пропоноване нині читачеві число «Українського простору» є підготовленим випускниками Інтенсивних курсів журналістики.

Водночас важливо наголосити, що діяльність Інтенсивних курсів журналістики не обмежується суто викладацькою роботою. В найближчій перспективі — видання власної наукової збірки. Перший крок до того — виставка «Харківський самвидав, недержавна та опозиційна преса кінця 1980-х — початку 1990-х років». Саме влітку 2009 року виповнюється двадцять років від часу появи в Харкові першого недержавного видання. Чому на тій події такий наголос ? А тому, що харківські журналісти абсолютно не знають історії харківської преси і більше того, її ігнорують. Три роки тому жодне харківське друковане й електронне видання не згадало 100-річний ювілей місцевої періодичної преси, а саме: в березні 1906 року в Харкові під редакцією Миколи Міхновського вийшов перший та єдиний випуск газети «Слобожанщина». Не пам'ятають і того, що по тому було ще декілька спроб вкоренити в Харкові українську періодику, але всі ті спроби не були результативними. За часів міжвоєнної радянщини нібито відбувся сплеск україномовної періодики, але через більшовицьку заангажованість він не залишив вагомих наслідків в історії журналістики. Не можна не обминути увагою й україномовну пресу піднімецького Харкова в 1941-43 роках. На цій темі й досі табу, хоча вже можна вголос говорити хоча б про існування в Харкові за доволі короткий період аж двох щоденних газет: «Нова Україна» і «Харків'янин». В них, попри наджорстку цензуру окупаційної влади, друкувалися Василь Боровий, Дмитро Нитченко, Іван Багряний та інші, належно пошановані тільки після здобуття Україною незалежності. По закінченню Другої Світової війни настав період безликої, ніякої журналістики, контрольованої комуністичною владою. Щонайменше відхилення від кепеересної лінії каралося.

Повоєнна журналістика в Харкові мало чим відрізнялася від довоєнної, однак її занепад знаменував закриття факультету журналістики в Харківському університеті й перенесення його на початку 1950-х років до університету Київського. Потужний рух «шістдесятників» та епоха «самвидаву» пройшли практично повз Харків. Перші примірники «українського самвидаву», зокрема журнал «Кафедра», редагований Михайлом Осадчим, з'явились у Харкові тільки 1988 року. Проте у столиці Слобожанщини вже під ту пору були громадські та політичні угруповання, які відверто заявили про свій намір боротись за державну самостійність України. Організаційно вони оформилися влітку-восени 1989 року, але перед тим провели кілька публічних акцій. Властиво, від того часу і йдеться про початок процесу, визначеного у назві виставки, організованої Інтенсивними курсами журналістики Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича.

Всі чотири тодішніх харківських газети — органи обкому КПУ «Красное знамя» та «Соціалістична Харківщина», орган міськкому КПУ «Вечірній Харків» та комсомольська «Ленінська зміна» відверто оббріхували всі самостійницькі прагнення в Харкові. Жоден місцевий журналіст не наважився не те щоб стати під синьо-жовтий прапор, але й не продемонструвати свою прихильність до самостійницьких прагнень. Така ситуація спонукала до появи самвидаву в Харкові — «Вісника УГС»" (Української Гельсингської Спілки) та газети "На сполох ! " Крайової організації Народного Руху України. Ці два видання й започаткували новітній період україномовної журналістики в Харкові.

Їхнім наступником стала газета «Прикордонні вісті» — перша спроба створити українське демократичне видання в Харкові. Майже одночасно компартійне керівництво Харкова організовує випуск газет «Панорама» і «Слобода», які час від часу на своїх шпальтах більш-менш неупереджено висвітлюють політичні проблеми регіону. Але в цькуванні самостійницьких процесів пальма першості все одно належала газетам, які після проголошення Україною самостійності змінили свої назви — «Время» («Красное знамя»), «Слобідський край» («Соціалістична Харківщина»). Дещо пристосувались до поточного моменту газети «Вечірній Харків» та «Ленінська зміна», перейменована в «Событие». Водночас розпочався масовий перехід колишніх україномовних газет на російську мову. Крім того, існувала потужна традиція видання російськомовних незалежних газет, започаткована ще 1988 року виданням Олександра Волосова «Ориентир» й продовжена «Харьковскими губернскими ведомостями». Не можна залишити поза увагою і партійну російськомовну пресу, лідером якої на початку 1990-х була газета анархо-синдикалістів «Набат». 1995 рік став певною мірою переломним в новітньому періоді історії харківської журналістики. Час самвидаву закінчився — з'явилися перші партійні видання, піонером яких була газета «Нова доба», орган крайового Руху. Естафету україномовної преси також перебрала на себе й газета «Нова Україна».

Якраз про це в День журналіста нагадує вищезгадана виставка. В ній — пошанівок недавній історії харківської журналістики. Саме тоді були закладені підвалини демократії не тільки в Харкові, але й по всій Україні.

Владислав Проненко, «Український простір»

Опубликовано: Редакция в 02:14 04.06.2009. Метки: , .
Add to Google