Выберите дату
17 июня 2009
Увеличить шрифт Уменьшить шрифт На печать

Музейный скандал. Все высказались

Когда 22 мая со скандалом закрылась так и не увиденная большинством харьковских ценителей искусства выставка «Новая история» в Харьковском художественном музее, редакции ХТ не удалось получить комментарий у директора музея Валентины Мызгиной, поскольку она, как нам сказали, находилась в командировке. Сейчас редакция получила официальный ответ г-жи Мызгиной президенту Фонда развития современного искусства «Эйдос», под патронатом которого проводилась выставка, Людмиле Березницкой. Мы публикуем письмо В. Мызгиной полностью и без купюр, на чем она категорически настаивает. Хотя, как нам кажется, определенные купюры могли бы сделать текст менее оскорбительным для самого музея. Особенно нам понравился пассаж насчет «манкуртів-актуалістів» — сразу вспомнились хрущевские «пидрасы»... Кроме того, редакция публикует письмо известного далеко за пределами Украины фотохудожника Бориса Михайлова (в свое время также «пострадавшего» от несовпадения эстетических взглядов с г-жой Мызгиной) и члена кураторской группы проекта «Новая история», художника Николая Ридного.

Президенту Фонду розвитку

сучасного мистецтва «Ейдос» п. Березницькій Л.І.

Вельмишановна пані Людмило

На Ваш запит щодо причин закриття проекту «Hова історія» в Харківському художньому музеї повідомляю наступне:

У січні поточного року до музею з пропозицією презентації цього проекту звернулися члени кураторської групи М. Рідний та Г. Кривенцова. Вони запропонували ідею здійснення в залах українського та російського мистецтва XVI — поч. ХХ ст. проекту, спрямованого на створення діалогу традицій старих майстрів з творами сучасних художників.

11 лютого 2009 р. відбулося розширене засідання науково-методичної ради музею за участю кураторів проекту. Куратори представили декілька фрагментів відеофільмів і в процесі обговорення погодилися з умовами, висунутими членами НМР, а саме: розміщення моніторів, оснащених навушниками, у спеціальних «боксах» біля вікон або на вільних стінах на відстані від картин з тим, щоб реалізація проекту не заважала сприйняттю музейних експонатів, здійсненню планової екскурсійної та масової роботи музею.

21 травня, коли об'єкти проекту встановлювалися, виявилося, що куратори не дотримуються узгоджених умов. Так, монітори встановлювалися без «боксів» і навушників, при цьому деякі — прямо перед картинами, зокрема, картину І.Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» куратори намагалися перекрити трьома великими плазменими екранами, які тільки після тривалої дискусії було перенесено на інше місце. Екран встановлювали перед картиною М.К. Пімоненка «Жертва фанатизму».

Крім того куратори свавільно вводили в експозицію ще й неузгоджені об'єкти. Так, у коридорі, який нічим неможна заставляти задля вільного пересування відвідувачів й дотримання вимог пожежної безпеки, замість заявленого у проекті слайд-шоу на стіні було створено інсталяцію: прямо на проході розкидано жіночий одяг, взуття й чоловічі шкарпетки. На вимогу негайно очистити коридор куратори відповідали, що це є авторський твір і тільки автор може його прибрати. А оскільки цим коридором йшли відвідувачі, мені власноруч довелося терміново збирати розкидані речі, які, повторюю, не передбачалися проектом і не обговорювались на НМР.

А тим часом в залі творчості Рєпіна почали демонструвати відеофільм з брудними, у т.ч. нецензурними висловами, які було чутно і в сусідніх експозиційних залах.

Учасники проекту брутально порушили наші попередні домовленості, вперто Ігноруючи елементарні музейні вимоги. Їх свовільні зміни щодо.узгоджених умов реалізації проекту повністю змістили експозиційні акценти і призвели до кардинально іншого звучання експозиції. Таким чином заява про здійснення діалогу між класичним і сучасним мистецтвом виявилася елементарною брехнею. Брехня була з самою початку — з навмисного приховування від співробітників музею провокуючих фото- й відеоепізодів з брудними висловами.

Такий нахабний епатажний підхід до створення проекту в класичному музеї я вважаю непрофесійним, а поведінку кураторів неетичною. Співробітники музею й численні відвідувачі були шоковані й обурені не просто неповажним, а глузливим ставленням авторів проекту до класичного мистецтва (яке, до речі, було є й буде актуальним завжди — на відміну від агресивно заявленого так званого «актуального» мистецтва).

А учасники проекту між там амбітно й самовпевнено наводили паралелі між своїми «досягненнями» в музеї й творчістю Пікассо, Далі, Дюшана, Малевича...

Вони посилалися й на «подібний» проект «Мислячий реалізм» в Третьяковській галереї, до якої «Харківській художній музей» не доріс. Не подібний! — оскільки учасники проекту в ДТГ під керівництвом К.Дьоготь на відміну від харків'ян поважно рахувалася з музейними вимогами, не вводили в оману музейщиків. Вони замислювалися над таким явищем історії культури, як передвижники, твори яких стали предметом їх серйозних роздумів, сучасних, інколи парадоксальних, але цікавих творчих асоціацій. Це й був діалог, створений професіоналами.

Харків'яни ж не обтяжували себе ані інтелектуальними, ані духовними вправами, ані мораллю. Практично майже нічого не зробивши власноруч, вони насмикали відеофільмів вже відомих авторів (які в іншому місті, в іншому контексті, звичайно, чогось варті), притуливши, притягнувши їх в прямому розумінні слова «за вуха» до музейних експонатів, використовуючи картини як такий собі «прикольний» фон.

То ж не варто посилатися на «Мислячий реалізм» в ДТГ. І не наш музей «не доріс» до сучасного мистецтва, а творці проекту «Нова історія» не доросли до розуміння куди, з чим і як вони прийшли.

А якщо цей харківський проект визнано найкращим в Україні, то бідна наша культура! — агресивна хода наших амбітних манкуртів — актуалістів, підтримана фінансово, готова сплюндрувати на своєму шляху мистецькі досягнення минулого.

В музеї це шокуюче глузування було припинено. Підозрюю, що саме цього й домагалися проектанти — не на стільки ж вони дурні, щоб не розуміти, що в музеї їх епатажні витівки будуть терпляче сприйматися! Таким чином свою задачу вони виконали, добряче пропіарилися, при цьому їм ще вистачає совісті щось казати про матеріальні та моральні збитки: вони — «постраждалі», «жертви», незбагненні у своїх кращих творчих пориваннях музейними консерваторами, які пропагують «класичну рутину».

І нікому з них на думку не припало, що вони щось недобре зробили, за що варто було б вибачитися. Вибачався за них батько одного з кураторів — заслужений діяч України Олександр Миколайович Рідний.

Директор ОКЗ «Харківський художній музей» В. Мизгіна

P.S. Висмикування будь яких окремих цитат з цього листа забороняю. У разі необхідності щось цитувати, прошу наводити весь цей лист без купюр.

Комментарий куратора

В официальном письме директора Харьковского художественного музея В.В.Мызгиной, объясняющем причины закрытия выставки «Новая история», звучат постоянные обвинения в адрес кураторов в непрофессионализме, неэтичности и лжи. Профессиональные обязанности группы SOSка, заключавшиеся в благополучной реализации выставки современного искусства, не дало выполнить руководство музея, нарушив, в свою очередь, предварительные договорённости. На мой взгляд, именно этот факт нужно считать примером антинравственного поведения по отношению к кураторам, имеющими определённые обязательства, как перед музеем, так перед художниками, фондом «Эйдос», поддерживающим проект, зрителями и экскурсионными группами.

Зачем директору музея называть своих коллег, кураторов непрофессионалами, а современных художников не художниками вообще? Можно ли считать подобный эмоциональный тон подходящим для публичных заявлений и официального документа государственного работника, обладателя Ордена княгини Ольги за сохранение культурных ценностей Украины?

Перечисленные в письме технические вопросы, якобы ставшие основным мотивом закрытия выставки, были совместно решены ещё до её открытия. Описание наличия громкого звука в перекрывающих живопись видео мониторах раскрывает лишь отсутствие знакомства с мировым опытом музейной практики. Не говоря уже о кураторских проектах современного искусства, обучающие фильмы и контактные мониторы давно являются нормой постоянных экспозиций различных традиционных экспозиций от парижского Лувра до мюнхенской Пинакотеки. Обнажающие профессиональную безграмотность музейных сотрудников технические причины, маскируют истинный мотив их действий — наличие цензуры. В этом убеждают заявления подобные тому что, казаки — это «национальная святыня», потому что их изобразил Репин, а современные нелегальные эмигранты — это «матерящиеся тётки», потому что их показал А.Вайндорф, о котором в харьковском музее просто раньше не слышали. Почему один человек или небольшая группа государственных работников в праве решать, что является нравственным и духовным, а что нет? Конечно, можно со снисхождением относиться к традиционному музею, ведущему политику игнорирования не только процессов современного искусства, но и каких-либо адекватных времени культурных практик. Зато о практике запретов выставок, институция знает не понаслышке — пятнадцать лет назад здесь была закрыта выставка известного фотографа Б.Михайлова.

Следует ещё раз отметить, что выставка «Новая история» несла в себе образовательный и коммуникативный аспект. Целью проекта было, как привлечение новой аудитории и оживление интереса к неменяющейся десятилетиями регулярной экспозиции традиционного музея, так и повышение интереса к культурной сфере в целом. Вспоминая опыт российских коллег, идеология проекта имеет больше общих точек соприкосновения с «Мыслящим реализмом» куратора Е.Дёготь, чем с запрещёнными выставками «Русский Соцарт» А.Ерофеева или «Осторожно религия!», организованной Ю.Самодуровым, Н.Золян и А.Зулумяном. Ссылаясь на авторитет Третьяковской галереи и известного куратора, знает ли директор харьковского музея хотя бы одну современную работу из упомянутого проекта? Я убеждён, что если бы мы включили в «Новую историю» работы Д.Гутова, А.Осмоловкого, С.Браткова, то в провинциальной ситуации, они точно также были бы подвергнуты запрету.

Мы сталкиваемся с тем, что институция, являющаяся функционером государственной культурной политики не знает о понятии демократии, лишая зрителя возможности выбора и решая за него, что он должен смотреть, а что нет. Если говорить о прецеденте выставки, то он состоялся. Но по причинам необразованности, консервативности и неспособности к вменяемой коммуникации со стороны музея, выставка не создала ситуацию диалога, а лишь прецедент конфликта. Имея сложившуюся ситуацию, хочется пожелать удачи другим кураторам и художникам, небезразличным к процессу преобразования современной культурной сферы.

Николай Ридный,

член кураторской группы проекта «Новая история»

Вопрос в том, стремится ли Украина в Евросоюз? То отношение к искусству, которое продемонстрировал харьковский музей нельзя назвать европейским. Институция является главным культурным пространством города. Его политика продолжает советскую традицию мировоззрения, которая никак не связана с демократическими преобразованиями в обществе. Украинский политический истеблишмент, отвергая всё советское, почему-то допускает наличие подобных функционеров в области культуры.

Я считаю, что директор музея нанесла моральное оскорбление кураторам. Они отбирали работы, делали монтаж, и получается, что потратили своё время зря. Своим действием, она не просто оскорбила их лично. Указать на то, что современному искусству не место в музее — значит оскорбить всех участников процессов современного искусства. На месте кураторов, я бы подал иск в суд, чтобы подобное безобразие прекратилось.

Борис Михайлов

Опубликовано: Мария Коротаева в 15:41 17.06.2009. Метки: .
Add to Google