Выберите дату
08 октября 2009
Увеличить шрифт Уменьшить шрифт На печать

Харків прихистив опального донецького художника та його фестиваль

Можливо, наступного року Донецьк побачить для себе дещо дуже незвичне й, водночас, сучасне. Скандально відомий талановитий художник з Донеччини Роман Мінін мріє провести в шахтарській столиці наступного року фестиваль вуличного мистецтва «Street-art». Але поки що це лише мрії, які ще не перейшли у плани. Адже всі пам'ятають, як закінчилася спроба Мініна провести навесні минулого року виставку своїх картин в будівлі Донецької облради. «Шахтарі зображені на них у непристойному вигляді», — така була офіційна причина відмови чиновників від експозиції.

Звісно, картини Мініна — це не позитивний соцреалізм, де шахтарі — це сумлінні працівники без жодного недоліку. Але і 2008-й рік — це зовсім не радянські часи. Проте мова піде про інше. Стикнувшись із ще радянською системою поглядів донецької владної еліти, художник Роман Мінін не втратив надії... А от Донецьк талановитого митця таки втратив. Цієї осені Роман Мінін працює у Харкові. Він — організатор всеукраїнського фестивалю «Street-art» разом з Гамлетом Зиньковським та Муніципальною галереєю Харкова.

— Романе, розкажіть про фестиваль кілька слів, будь ласка.

— Ну, Ми вже другий фест проводимо, це просто клас. Зараз працюємо над створенням «Вулиці стріт-арту», це невеликий провулок між довгим торгівельним центром і рибним складом. Ми там стіни розписуємо, оскільки це масштабно і яскраво, то всім, і художникам і глядачам, дуже цікаво. Спонсорами, до речі, виступили магазин фарб «Полосатый слон», а спонсори стін для розпису — приватні особи, власники приватної власності, держава нам нічим не допомагає.

— Чому Ви обрали саме вулицю для своєї роботи?

— Бо інколи я виходжу на вулицю і малюю на стінах міста не лише, щоб отримати професійне задоволення, а ще і звернути увагу випадкового глядача на акт мистецтва, яке само йде до нього назустріч. Позбавлене галерей і ціни, воно живе своїм життям в просторі великого міста, привертаючи увагу перехожих, в яких миттєво з'являється бажання відвідати виставку в неочікуваному місці.

— Хто — ваша цільова аудиторія? Для кого ви малюєте?

— Відповідь буде довгою. Холоднокровне придушення творчого потенціалу практикувалося впродовж десятиліть. Його здійснювали різними засобами, у тому числі і за допомогою агресивної, рівносторонньої архітектури, в оточенні якої молодим людям доводиться проводити найважливіші роки свого життя.

Діти набагато менше, ніж дорослі, здатні захистити себе від заздалегідь запланованого, знищуючого життя і душу місця існування. В міському середовищі, прикрашеному розписами, скульптурами або іншими художніми об'єктами сучасного мистецтва, молоді люди житимуть в процесі безперервного, живого, позитивного контакту з красою і творчістю. Це відбиватиметься на всьому їхньому житті, і роки дитинства, проведені в цьому місті, назавжди залишаться в їхній пам'яті, як щось прекрасне, як те, що позитивно вплинуло на їх життя.

Вони розкажуть іншим людям про те, що прекрасного і позитивного їм вдалося відчути, і таким чином донесуть це до світу. Люди стануть творчо вільними, їх не поневолять реклама і помилкові ідеали.

— Ви сказали, що держава Вам у проведенні фестивалю ніяк не допомагає. Якщо згадувати вашу зірвану персональну виставку в Донецькій облраді, то влада навіть скоріше заважає. Чи є Вам що сказати чиновникам?

— Звичайно, є. Приклавши власну творчість, ми створюємо нову урбаністичну гармонію, засновану на вічних моральних і духовних цінностях.

Влада! Постав художника до стінки, хай малює! Хай увіковічнить для нащадків вас, наш час, прикрасить фарбами двір, вулицю, життя. Десятки талановитих художників-монументалістів з «харківської школи», інших самородків з балончиками аерозольної фарби, які бувають сильнішими і сміливішими за класиків в манері виконання і бажанні бути художником, — всі гідні мати можливість працювати.

Чому в списках професій України немає професії «художник-монументаліст»? Навіщо тоді держава утримує нас і видає нам дипломи? Де нам працювати? Крадькома на покинутих фабриках, темних дворах, під покровом ночі, щоб не побив патруль міліції? Влада кожного обласного центру повинна виділити хоча б одну стіну для легального «Стріт арта». Інакше професіоналам ніде виплеснути емоції після копіткого вимальовування путті (маленькі янголятка, — ред...) на стелях розкішних вілл, щоб заробити гроші, а монументалістам-початківцям ніде практикуватися.

— Чому Ви обрали Харків місцем для своєї роботи?

— Все дуже просто. Харківський меценат Петровський виділив частину заводу «Харьковенергоремонт» для художників. Там вже другий рік знаходиться моя майстерня, і з недавнього часу в свої майстерні частково переїхала «Школа Гонтарова»: такі художники, як Кость Аленинський, Ніна Мурашкіна, Тетяна Іванова, Сергій Харлашин, а також Марина Бекетова, Роман Борозенцев й інші маловідомі, але талановиті однодумці. Разом ми утворюємо «синдикат» художників, скульпторів і графіків, які займаються пластичним мистецтвом.

Мистецтво не завжди наслідує логіку постійного оновлення. Після десятиліть гонінь на «формалізм» інтерес до сучасних естетичних форм повертається. Наша мета — відродити монументальне декоративне мистецтво в кращих традиціях візантійської школи і народного декоративного мистецтва.

До речі, процесс, коли художники обживають бідні квартали, покинуті фабрики, відкривають в них галереї, кафе, клуби, отримав назву «джентрифікації» (gentrification). Як правило, через рік-другий, після того, як місце набуває популярність, в богемний район перебираються «білі комірці», а на місці галерей засновуються банки й офіси.

Саме за таким принципом розкрутили нью-йоркський Сохо і лондонський Челси. А один з найвпливовіших в арт світі людей Самуель Келлер прикупив декілька гектарів афроамериканських кварталів в Майамі і запустив туди декілька десятків модних дизайнерських бюро і галерей. А щоб весь цей художньо-дизайнерський рай не загнувся, заснував по сусідству філію відомого ярмарку Арт Базель — Art Besel Miami. Там, де регулярно були перестрілки між сутенерами і наркодилерами, тепер не проти оселитися місцеві мільйонери.

— Що плануєте робити далі?

— Так от, можливо, арт конверсія і є той самий вихід, який може влаштувати всіх. У запущених в плані розвитку мистецтва східних областях України, де процвітає кримінальна романтика, можливо за декілька років змінити ситуацію. Влаштовувати фестивалі вуличного мистецтва, долучати людей до прекрасного, відкривати школи мистецтв і розписувати будівлі. Тоді можна здолати спільну депресію, від якої спиваються і старі, й молоді. Якщо, звичайно, подібна ситуація не спровокована владою в своїх цілях. Якщо так, тоді не дивно, чому в Донецьку немає жодної нормальної галереї. А в Харкові їх лише дві, і черга тих, що бажають виставитися, розтягується на пару років вперед.

А щодо планів — так, наступного року планую провести фестиваль «Стріт-арт» в Донецьку. Я мрію малювати шахтарів на стінах міста Донецька. Але конкретних домовленостей ні з владою, ні з кимось ще у мене поки немає.

Підготувала Олена Федоренко

http://ngo.donetsk.ua/

Опубликовано: Редакция в 22:53 08.10.2009. Метки: .
Add to Google